Найбільше я боявся їх втратити. Вже зараз, коли я вивіз маму і бабусю, Херсон деокуповано, то можу писати про все прямо. Тільки зараз я зрозумів, що я і справді готувався до найгіршого сценарію.
Я херсонець.
І 8 місяців я не був у рідному місті, куди зміг заїхати тільки 19 листопада. Тому ця поїздка у звільнений Херсон для мене особлива з одної причини. Я вже готувався до найгіршого.
24 лютого я був тим, хто подзвонив тату о 6:30 ранку і сказав: «Війна почалась». Я заїхав до нього, взяв каністру для палива. І це була остання наша зустріч до листопада. З мамою ми бачились напередодні, просто я зайшов як завджи до неї, обійняв,
Ця війна породила один страх. Я дуже боявся їх втратити, але при цьому розумів, що краще готуватись до цього.
Весь час мене переслідувала одна картинка. Я беру каністру у тата перед квартирою, жму руку, дякую, кидаю останній погляд і розумію, що не знаю, коли побачу наступного разу. І страх наповнює все тіло.
І ця картинка була зі мною всі 8 місяців війни. Шо це останній погляд і розмова вживу. Страшна картинка.
А найстрашніше, що ти не можеш ніде про це говорити, писати, бо це може бути небезпечно для них. Тому я трохи дивно відповідав про маму, коли мене питали її численні друзі.
І ось я в Херсоні.
Я їхав, щоб забирати їх.
І ще, щоб трохи підтримати друзів, батьків друзів. Я заїжджав в місто через Чорнобаївку. І коли вже побачив Таврік і висотки, різко заплакав.
Я вже знав, чого очікувати. Знав, що нема світла, води, тепла і звязку. Але те, що я побачив мене вразило.
Херсон зараз - це комок проблем.
По перше, ти постійно чуєш вибухи. Це або вильоти, або прильоти.
Ти намагаєшся зрозуміти, якось думаєш, як ці прильоти і вильоти можуть вплинути на твої плани. А потім просто плюєш і робиш своє.
А проблем багато - і одна впливає на іншу.
- Без звязку нічого не зрозуміло. Ти просто розумієш, що шось відбувається, але ти зовсім не в курсі, що саме.
- Без води відчуваєш себе немитим якимсь. Навіть просто помити руки неможливо і через це шкіра на другий день така, як у ящірки.
- Без світла просто стрьомно.
- І вночі дуже холодно, не знаю чому, але в Києві без опалення — не так холодно, як в південному Херсоні.
- І постійні прильоти. Гупає шось на фоні. І все накладається одне на одне.
І тобі просто важко.
В місті більшість - це люди похилого віку, і ті, у кого нема куди виїхати через брак коштів. І тепер місто - це суцільні черги. За водою, за гуманітарною допомогою, за зарядками.
Херсонці. незламність їх особливо вражає всіх!
Але люди просто звикли до такої купи проблем і потроху їх вирішують. Я зустрів десятки людей, яким просто в руки давав свічі, ліхтарі.
А ще є центральна площа - місце єдності, сили, журналістів, сміху, купи баклажок з водою, нашу рябу.
Я їхав для двох цілей. Забрати маму і бабусю. І познайомитись з волонтерськими хабами, з якими ми зможемо надалі співпрацювати.
Що варто знати, виїжджаючи до Херсону, розкажу пізніше.