Нейрохірург Олексій Нехлопочин: про сучасну хірургію, діалог з пацієнтом та можливості для власного бізнесу

–

Олексій Нехлопочин - нейрохірург, з яким познайомилася у Києві, в установі, яка вважається такою, що надає лікування найвищого рівня в Україні. Пан Олексій, лікар-нейрохірург відділення патології спинного мозку та хребта Інституту нейрохірургії імені Андрія Петровича Ромоданова НАМН України. 

Переїхав з окупованого Луганська. Пропрацював там 15 років. Уже у Києві лікар отримав нагороду від виробника медичного обладнання та ліків "Санофі" за наукове дослідження - винахід власної моделі імплантанта, який має скоротити післяопераційний період для пацієнта та зменшити больові відчуття. Про практичну та наукову хірургію, медичну реформу, співрацю з колегами та інші справи лікар розповів під час зустрічі. 

Дід та батьки Олексія працювали у нейрохірургії...

"Батьки не переконували продовжувати сімейну традицію.. У сімейному колі навіть трохи відмовляли вступати на лікаря. У родині дід був професором та нейрохірургом, батько нейрохірург, мама невролог. З дитинства був свідком, коли сходились та обговорювали історії пацієнтів, складні діагностичні ситуації, говорили стан в медицині. Хірургія, і нейрохірургія зокрема – досить складна робота, відповідальна, не завжди настільки вдячна, як би хотілось. Навіть у випадках, коли ти зробив усе, що міг, максимально добре, не завжди гарантовано отримання очікуваного результату. Тому мене не надто переконували, знав про професію без прикрас. Але водночас було цікаво.

"У дідуся, тата було дуже багато вдячних пацієнтів"

В ті часи така робота була шанованою. Було тільки одне відділення  нейрохірургії в області, через 5-10 років пацієнти нагадували про себе лікареві та дякували. Коли рідні побачили, що я планую йти в медицину, то уже ні в них, ні у мене не було питань, який обирати напрям. Спочатку займався науковою діяльністю на теоретичній кафедрі фармакології, потім почав ходити у операційні та обрав клінічну практику. Ще в студентські часи чув про зірок професії, як діючий директор Інституту нейрохірургії академік Євгеній Педаченко, член-кореспондент Микола Поліщук. Тепер, через роки працюю з ними поруч, як з колегами, і це досі захоплює і надихає.

Моя дитина ще мала, але і я не певен, що буду переконувати йти в професію. Так само кажуть колеги – не знаю таких, щоб заохочували дітей йти в медицину. Працювати непросто, а майбутнє, навіть з огляду на реформу, яка триває, досить туманне. Сподіваюсь, коли доростемо до студентського віку, розвиток та бачення майбутнього нашої галузі стане більш конкретним. Сьогодні опираюсь виключно на досвід та вірність професії. 

"Винахід імплантанта - моя власна розробка. Це відповідь на необхідність знайти третю, кращу версію, випробувану реальним досвідом"

 Під час операцій нині ми в основному використовуємо імплантати закордонних виробників. На ринку є і вітчизняні, але так склалося, що закордонні кращої якості. Напевно, щоб нікого не образити, слід провести експертизу та виявити, що в одних є дефекти, а в інших немає. Але так історично склалося, що відома міжнародна фірма пропонує продукцію, яка має більше інструментів на різні випадки в нейрохірургії, продукт продуманий до дрібниць. Є досить багато закордонних виробників, більше і менші відомих. Світові виробники вимушені між собою конкурувати, тому і якість намагаються надавати якомога кращу. В Україні виробництва такої якості немає. Навіть, якщо є виробники невеликого об’єму продукції, вона не витримує світової конкуренції. Мають пройти роки, поки така тенденція для вітчизняного виробництва зміниться.

 Було проведено серію розробок, направлених на те, щоб покращити результати хірургії, яку проводимо, аби усунути ті особливості, які не задовольняли по певним ознаками. Якщо ставили імплантат серійного виробництва і у пацієнта больові наслідки не минали настільки швидко, як хотілося б, хоча за рентгенівськими знімками не було зміщень чи інших недоліків в нашій роботі – шукали причини та можливості покращити винахід. Проблема недоліків нинішніх імплантатів світових фірм не в якості виготовлення, а у формі, структурі. Тому робота проводилась з моделлю. В роботі консультували кращі науковці з Інституту патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка в Харкові: академік Корж Н.А. та професор Радченко В.А. і, звичайно, представники інституту Нейрохірургії ім. акад.. А.П.Ромоданова: академік Педаченко Є.Г. і професор Слинько Є.І..здійснювали комп’ютерне і математичне моделювання та перевірку на механічні навантаження в КПІ. Разом з колегами кожен елемент, який відрізнявся від імплантатів закордонних виробників патентували в Україні та світі, проводили біомеханічні експерименти, які привели до модифікації цієї конструкції.

Винайдена модель дуже відрізняється від початкової. Вона дає максимальний розподіл навантаження, досить міцна, але і має мінімальну вагу. небагато металу. Проста і технологічна у виготовленні, не потребує складного інструментарію для встановлення. Імплантант отримав більше десятка патентів в Україні та має міжнародний патент категорії А. Модель ефективна не лише при лікуванні пацієнтів, які отримали травми, але також показала відмінні результати під час оперування хворих з онкологічними, запальними, дегенеративними ураженнями хребта, хворобі Бехтерєва. Хотілося б, щоб міжнародні виробники зацікавились нашою розробкою та зробили серійною. Адже нині хірургія розвивається, з’явились та застосовуються сучасні методи, а імплантати залишаються ті ж самі. Усі дослідження досі проводив за власні гроші, але забезпечити більші фінансові вкладення мені, як людині, яка переїхала з окупованого Луганська немає можливості.  Звичайно, дуже приємно, що робота отримала відзнаку українського конкурсу «Нагорода «Санофі» молодим науковцям за дослідження в медицині». Подавали роботу за кілька годин до закриття прийому заявок. Постукали – і відчинили, дали премію, сподіваємось, що це допоможе виробникам зацікавитись нашою роботою.    

Співпраця українських нейрохірургів

У сучасній нейрохірургії продуктивні ті фахівці, які розуміють важливість взаємодії теорії і практики, розширення своїх горизонтів. Це не можливо без спілкування з колегами, які мають більший, або просто не такий, як у тебе досвід. Нажаль, нині є досить багато лікарів, які «мають свою думку». Їхні уявлення про можливості в роботі склалося 15-20 років тому, і вони переконані, що нічого не змінилось і вони працюють цілком правильно, не знають, що відбувається в світі. На щастя, у нашому Інституті нейрохірургії ім. А.П. Рамоданова ні одного такого лікаря немає. Коли я ще працював у Луганську, звертався сюди, щоб проконсультуватись та порадитись, а також в питаннях ортопедії та травматології звертався до харківських колег в Інституті хребта та суглобів ім. проф.. М.І. Ситенка. При потребі направляв до колег складних пацієнтів. Зараз працюючи тут можу отримати кваліфіковану допомогу у всіх профілях нейрохірургії.

Про децентралізацію в медицині, про яку зараз так багато говорять, у мене свої думки. Я вважаю, що в ній є певні недоліки. Бо тоді лікар буде сам зі своїми пацієнтами, не матиме на кого рівнятися для розвитку. Раніше була зрозуміла усім схема – людина звертається до нейрохірургії в обласному центрі біля дому, в крайньому випадку в районі, або, якщо є потреба, їде до Києва в інститут нейрохірургії, за направленням до вузького фахівця, який займається його паталогією. Тепер вийти на необхідного фахівця досить складно. Пацієнт має шукати лікаря сам. В країні мусить з’явитися інструмент оцінки роботи спеціалістів, але, наскільки я знаю, поки навіть у проекті його не існує.   

Пацієнт шукає лікаря. Як допомогти

У містах України, а найбільше у Києві працюють досить багато нейрохірургів, є приватні фахівці, які активно рекламуються. Але не завжди ця інформація правдива. Бо не завжди пацієнти отримують ту якість медичних послуг, яку їм обіцяють в рекламі. Проблема полягає в тому, що в державних установах все ж більше контролю за роботою спеціалістів, відбуваються розбори невладних результатів, лікарів прямо таки сварять за помилки, вони не працюють поодинці, можуть перенаправити до колеги, прийняти спільне рішення по кожному конкретному випадку. Тому я хворим завжди раджу, якщо не оперуватись в нас, то, принаймні, шукати добрих лікарів у державних клініках. Лікарі у приватних клініках раз на 4 роки проходять атестацію в комісії, показують якісь результати, які у них завжди хороші. Але немає єдиної бази, механізму, який би регулював, що цей лікар таку роботу може робити, а таку – ні, бо не має достатньої кваліфікації. Адже досить важко розвиватись, коли ти в лікарні єдиний нейрохірург, не маєш спілкування з колегами, лише кардіолога чи невролога в сусідньому кабінеті. Немає експерта, щоб визначив, що йому треба пройти курси та отримати знання, як це є в державних установах.  З іншого боку, є чимало приватних клінік, які займаються хай вузьким напрямком, але досить ефективно, запроваджують сучасні технології. І результати дійсно хороші. Але як пацієнт у цій масі реклами має визначити, куди йти лікуватися – незрозуміло.

Про кафедри біомедичних препаратів при українських політехніках

Розробки медичних приладів – дуже перспективна практика. У різних країнах світу це дуже престижні спеціальності. В Україні, щоб розробки почали приносити користь, необхідно, щоб робота науковців та студентів була прив’язана до практики. Бо поки ці люди переважно працюють для нікого. Потрібна взаємодія з реальними медичними установами. І це реально. На прикладі нашої розробки імплантанта, ми давали науковцям задачу створити модель, удосконалити пристрій, показували на пальцях, роз’яснювали, а вони робили, цікавилися, питали, мали тісний взаємний зв'язок.

В межах нашої країни мають бути міжвузівські програми. Для цього було створено Академію наук – щоб інститути, академії мали комунікацію. Нині вони дещо відокремлені. Але зараз. Наскільки я знаю, діючий президент Національної академі медичних наук академік Цимбалюк В.І., відомий нейрохірург, досить активно займається цією проблемою. Нині чимало ключових питань в медицині вирішуються на комп’ютерах та передових технологіях. В медичному колективі мають бути присутніми інженери. 

Якби була можливість створити власну клініку, якою вона б була?

З мого досвіду, який я бачив, і що реально працює в світі – клініки, які мають замкнутий цикл. Де пацієнт може отримати від якісної діагностики до допомоги спеціалістів практично всіх профілів. Я бачив таку у Туреччині. Це вигідно для страхових компаній, що пацієнт не вештається по різним медичним установам, зручно для пацієнтів та лікарів. Завжди поруч є консультант суміжного профілю, але також колега по цеху.  Зрозуміло, що якщо лікуємо одне захворювання, може дати про себе інше, маємо справу з усім організмом. Звичайно, це величезні гроші – створення такої установи. В Україні є люди, які намагаються відкрити багатопрофільні лікарні, але далекі від світової практики. Що стосується нейрохірургії – цей напрямок вимагає значних фінансових надходжень, застосування дуже великої кількості технологій, дослідницьких центрів. Створення приватної нейрохірургічної клініки високого рівня у сучасних реаліях досить проблематичне. Кожен бізнес має приносити дохід. Має окупатися придбання, обслуговування та своєчасне оновлення дороговартісного обладнання. А це великі кошти. Можливо, з майбутнім розвитком страхової медицини це стане реальністю. Зараз приватна нейрохірургія – досить обмежений спектр хірургічних втручань. Найскладніше, та, відповідно, цікаве для хірурга в аспекті розвитку професійних навиків виконується у державних клініках. Спинальна нейрохірургія нині базується на ендоскопічних та малоінвазивних втручаннях. Намагаємось мінімізувати хірургічну травму пацієнта, пошкодження м’яких тканин, застосовуємо вужчу реабілітаційну роботу.

 Наше завдання – зменшити час перебування пацієнта в клініці та кількість препаратів, які він змушений приймати. За цим майбутнє. 

"Летальних випадків за останні 10-15 років стало значно менше..." 

Якщо взяти травму хребта, коли я починав шлях в професії, в лікарнях після оперування виживали 50% пацієнтів, тепер летальні випадки одиничні. Змінились і фармакологічні препарати і діагностика. Маємо технічне досягнення у вигляді нейровізуалізації - маємо змогу діагностувати значно раніше – ще до того, як з’явилися фізіологічні порушення.

Результативність лікування в нейрохірургії у значній мірі залежить і від пацієнта. Хірург і його асистент оперує, але до того, ми спілкуємося з людиною та пояснюємо, що, наприклад, ми видалимо грижу з його диска, але фінал – в його власних руках. Наскільки правильно буде дотримуватись режиму після операції, поводитись з препаратами, застосовувати лікувальну фізкультуру, гімнастику, корегувати вагу та харчування. Якщо є така співпраця між хворим та лікарем – є результат, пацієнт не працює над своїм здоров’ям – доводиться через рік чи раніше зустрічатись на оперуватись знову".

БАНТИК: Після завершення розмови, запитала лікаря про спортзал - каже, коли жив у Луганську, ходив до тренажерки, щоб краще себе почувати і мати міцніший хребет. У Києві такої можливості не має - багато годин роботи з пацієнтами, по 2-2,5 години затрачає на доїзд на роботу в один бік, хоче побути з родиною. Але зазначив: "Якщо хочете мати здоровий хребет - подбайте про фізичну активнісь, якщо є зайва вага, намагайтеся її позбутися. З іншого боку, людина, яка має трохи зайвої ваги, але, наприклад, працює вантажником, у якої фізична праця, має значно міцніший хребет, аніж та, яка худорлява, але сидить багато годин перед комп'ютером у офісі та не має жодної фізкультури".

Дякую лікарю, що знайшов час зустрітися. І міцного здоров'я!

 Розмовляла Оксана Тупальська разом з проектом "Ваше здоров'я"

Буде цікаво почитати: