Поки побратими виходили в полон з «Азовсталі», сховався у засідці та втік від ворога - унікальний досвід
Олександр Іванцов вибрався з «Азовсталі» та пройшов сотні кілометрів окупованими територіями попри засідки ворога та, зрештою, дістався до підконтрольних українцям населених пунктів. Воїн з позивним «Схід» наважився на персональну історію та уникнув знущань у полоні. Про унікальний досвід розповідає канал PRESSING Сергія Пейчева.
Після того, як бійці «Азову» отримали наказ від керівництва залишати підприємство під Маріуполем та здаватися в полон росіянам, воїн з позивним «Схід» вирішив не йти добровільно до рук ворога та запланував план втечі. Каже, усвідомлював, що не варто вірити обіцянкам окупантів, що ті впродовж 3-ох місяців повернуть азовців Україні (як бачимо, так і сталося, бо досі наші військові терплять знущання у полоні, а частина – загинули). Він попросив командира відпустити його та дозволити зробити власний вибір, тиждень переховувався на території «Азовсталі», а потім, подолав складний маршрут, яким вибрався на свободу.
Олександр народився у Луганську, а на початку 2015 року пішов до «Азову» та служив там до 2020 року. Після – поїхав добровольцем в Сомалі, а коли почалося повномасштабне вторгнення повернувся в Україну боронити край:
«Брав участь у проукраїнських рухах. У мітингах і сутичках з проросійськими силами. Щоб потрапити до полку «Азов» пройшов базовий КМБ (курс молодого бійця) 2 тижні», - згадує Олександр.
На територію Маріуполя військовий полетів гвинтокрилом уже коли місто було в окупації – аби допомогти своїм. Те, що він приєднався пізніше, допомогло отримати дозвіл командира на реалізацію власного плану порятунку. Його свідомо не внесли до списків військових, які надавалися росіянам перед виходом у полон.
Втікати з Олександром спочатку планував ще один боєць, однак після того, як вони вдвох склали необхідний мінімум речей і їжі у засідку на території «Азовсталі», побратим передумав. Сказав, що краще зберегти життя, виходячи в полон, аніж загинути від російських обстрілів. Адже до непідконтрольної ворогу території були сотні кілометрів.
Іванцов згадує момент, коли надійшла інформація від командування про необхідність виходу в полон. Тоді в українців завершилося озброєння та не було альтернативних шляхів пройти крізь оточення окупантів:
«Я спочатку думав, що ми всі помремо або все ж нам дадуть команду іти на прорив. Але командуванням було прийнято інше рішення, з чим я погоджуюсь. Це було розумне рішення, бо в нас була дуже велика кількість поранених. І для того, щоб врятувати в першу чергу важкопораненим життя, довелося, напевно, піти на цей крок».
Каже, коли від президента прийшов наказ зберегти життя, вирішив виконати цей наказ трохи в інший спосіб.
«Формально я прилетів на допомогу гарнізону, був у трохи іншій частині. І коли ми туди летіли, нам сказали, що коли долетите, маєте чітко виконувати накази командування гарнізону «Маріуполь», виконувати завдання, допомагати і так далі. Але повинні розуміти, що ніякої допомоги там не буде і в разі чого – дієте на свій розсуд. Тобто, я юридично і формально навіть не був у підрозділі, коли обороняв Маріуполь».
Після прохання Олександра відпустити, командир взводу подав росіянам про нього відомості у списках як про безвісти зниклого.
Так, Іванцов знайшов схованку на заводі, схожу на невелике складське підземне приміщення, в якому не можна було випростатися, але тільки сидіти або лежати. Їв цукор та пив воду, щоб мати сили. Коли відчув через тиждень, що ресурси завершуються, вибрався нагору і почав реалізовувати план втечі, який склав під час перебування в підземеллі.
«Коли був під землею, проводив аналогію з фільмом «Погребенные заживо». Це коли чоловік там був під землею в гробу, в нього був телефон, і він намагався якось врятуватися. Бо це була суцільна темрява. Намагався більше спати, бо розумів, що чим довше я сплю, тим швидше пройде час. Намагався спати, щоб ні про що не думати. Не міг навіть вслух сам з собою говорити, бо міг хтось почути, тільки в думках».
Поки був у сховку придумував легенду - на випадок, якщо після виходу його схоплять росіяни та почнуть допитувати представники російського ФСБ.
«Виходячи з заводу переодягнувся в цивільний одяг, розібрав зброю, викинув, позакопував де міг. Була ніч. Почав виходити і ворог себе демаскував – вони на постах палили вогнища, ходили з ліхтарями, голосно спілкувалися. І я бачив по тому, де вони дислокуються, шукав місця, де я буду проходити».
З темряви до світанку Олександр ішов від заводу до міста. А вранці, коли вийшов у окупований населений пункт, побачив сонце:
«Я відчув, що, напевно, вже переміг. Я бачив зелені дерева, повітря тебе свіже обдуває, пригріває сонце, бачиш там – пташки. Було відчуття перемоги, що все, переміг. Але все було далеко не так, я дуже рано розслабився… Але пройшовши 200 кілометрів пішки і стерши ноги в кров я все ж зміг здобути для себе свободу».
Що відбувалося дорогою з Маріуполя до підконтрольної Україні території, Олександр пише у своїй книжці, яку обіцяє видати в майбутньому.
Воїн продовжує служити в ЗСУ – у повітряній розвідці на Сході в складі 3-ї окремої штурмової бригади.
Так, відважно слухаючи власне серце, воїн з позивним "Схід" врятував життя та не потрапив у полон, виходячи з "Азовсталі".
Збір на потреби 3 ОШБр! «Разом із Музеєм Фрагментів Війни»
Ціль: 1 000 000 ₴
Посилання на банку https://send.monobank.ua/jar/4ewHZ19pq
Номер картки банки 5375 4112 0837 9706